Анастасій Бібліотекар

(anastasius Bibliothecarius) - бібліотекар Римської Церкви, церк. діяч, близький радник пап Миколи I, Адріана II, Іоанна VIII; антипапа (серпень-вересень 855); рід. між 810 і 817, ймовірно, в Римі, розум. ок. 879. Племінник кардинала-єп. Орті Арсенія, А. був в 847/848 призначений кардиналом-пресвітером церкви Св. Марцелла, але незабаром з нез'ясованих причин він вступив в конфлікт з Папою Левом IV і був змушений покинути Рим. А. шукав підтримки у визант. імператора і знайшов притулок в Аквілєє. У 850 його відлучили від Церкви. Після смерті Папи Льва IV в 855 А. безуспішно боровся за папський престол з Бенедиктом III, обраним більшістю кліру і народу Рима. А., що проголосив себе Папою Анастасієм III, незабаром усвідомив свою поразку і розкаявся. Папа Бенедикт III скасував відлучення, вчинене його попередником, і повернув А. в лоно Церкви. А. став найближчим соратником Папи Миколи I і протягом довгих років визначав політику Рим. Церкви щодо Константинополя. Папа Адріан II призначив А. бібліотекарем Рим. Церкви, т. Е. Главою папської канцелярії. Цей пост він займав і при Папу Іоанна VIII. А. завжди виявляв себе як послідовний і ревний прихильник ідеї примату Рим. церкви; будучи противником патр. Фотія, він надав всебічну підтримку свв. Кирилу і Мефодію під час їх перебування в Римі в 867/868. Коли кузен А. елевтерію в 868 вбив дружину і дочку Адріана II, А.впав у немилість до тих пір, поки не було визнано, що він не причетний до їх загибелі. В кінці 869 в складі посольства імп. Свящ. Рим. імперії Людовика II він був відправлений до Константинополя, ймовірно, для ведення переговорів про укладення династичного шлюбу. Там він був присутній на останній сесії IV Константинопольського собору, що засудив патр. Фотія. Документи цього собору А. перевів після повернення в Рим. А. також належить переклад постанов II Нікейського собору, колишній переклад яких містив серйозні помилки. При Папу Іоанна VIII авторитет А. дещо зменшився. Разом з тим у нього з'явилася можливість більше часу віддавати літ. діяльності. А. завжди відчував своє покликання посередника між двома христ. світами. Він перевів проповідь Феодора Студита про св. ап. Варфоломія, Пристрасті Петра Олександрійського, глоси Максима Сповідника і Іоанна Схоластика до праць Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Пристрасті Діонісія Ареопагіта. А. відредагував переклад соч. Псевдо-Діонісія Ареопагіта, виконаний Іоанном Скотом Еріугеной, склав збірку документів, що відносяться до монофелітська спорах (монофелітство). Джерелами для його тричастинній хронографии послужили роботи визант. істориків Феофана Хронографа і Георгія Синкелла. Ймовірно, А. належить частина біографії Папи Миколи I в Liber Pontificalis. Під його сильним впливом перебував автор біографії Папи Адріана II. Соч. : Collectanea / Ed. J. Sirmondi. P., 1620; Epistolae sive Praefationes / Hrsg. E. Perels, G. Laehr // MGHEp 7, 395-442. ЛіттРа: Perels E. Papst Nikolaus I und Anastasius Bibliothecarius. B., 1920; Dvornik F. The Photian Schism: History and Legend. C., 1948; Devos P. Anastasius le BibliothОcaire // Byzantion 32 (1962), 97-115; Leonardi C. Anastasio Bibliotecario e l'Ottavo Concilio e ***** enico. Spoleto, 1987. В. Прозоров

Католицька енциклопедія.EdwART. 2011.