Самовдосконалення

СЮ Шень "Удосконалення тіла / особи", "самовдосконалення". Прийняте гл. обр. в конфуціанстві позначення активності, націленої на приведення особистих якостей у відповідність із завданням максимальної самореалізації в підтримці соціальної і вселенської гармонії. Зміст поняття С. ш. спирається на традиц. для кит. філософії та культури уявлення про особистість як нерасчленімой за життя психосоматичних-духовної цілісності (див. Хунь по) - "тілі" (шень (2)). Внаслідок цього особисте вдосконалення в конф. ідеології розглядалася як "обробка", "тесанням" (сю) даного від природи "тіла / особистості". Вперше термін «З. ш." з'явився, мабуть, в трактаті "Мо-цзи" (5 - 3 ст. до н. е.) для позначення піддається критиці конф. підходу до виховання і самовиховання (у Конфуція в "Лунь Ює" йшлося про згубні наслідки такої ситуації, коли "благодать / доброчесність не вдосконалюється" - де чжи бу сю). Мен Ке (Мен-цзи, 4 - 3 ст. До н. Е.) Наказував "щоденне вдосконалення (сю) в синівської шанобливості і братерської любові (сяо ти), вірності (чжун (2), див. Чжун шу) і благонадійності (синь (2)) ". У конф. думки термін "С. ш." утвердився починаючи з трактатів "Сюнь-цзи" (4 - 3 ст. до н. е.) і "Так Сюе" (5 - 2 ст. до н. е.). В "Сюнь-цзи" назв. "С. Ш." носить одна з глав, в якій викладаються погляди автора на цілі, завдання, засоби і шляхи самовиховання.В "Так Сюе" С. ш. фігурує як один із "восьми основоположний" - ієрархічної піраміди завдань індивідуума, співвіднесених з його моральним, інтелектуальним, духовним зростанням і з підвищенням соціальної відповідальності від персонального рівня до рівнів сім'ї і Піднебесної (соціуму). Термін «З. ш." широко увійшов в кит. культуру, його вихідні конф. трактування були розвинені в неоконфуціанстве і вплинули на средневек. даос, думка (див., напр., Сін (1), Мін (1)). ** Кобзєв А. І. Вчення Ван Янміна і класичні. кит. філософія. М., 1983 (по Покажчику). А. Г. Юркевич

Китайська філософія. Енциклопедичний словник. 2009.