Канонічне право

(ius canoni *****) - сукупність законів і норм, виданих компетентною церк. владою для регулювання діяльності отд. віруючих і їх об'єднань. Норми К. п. Юридично обов'язкові для виконання всіма членами Церкви. Назва К. п. Походить від грец. κανών ( "правило, стандарт"), яким з IV ст. стали позначати вироблені соборами норми церк. життя, на відміну від слова оёнпч ( "закон"), яким позначали держ. закони. К. п. Вивчає каноністіка. Необхідність вироблення К. п. Пов'язана з тим, що Церква є пові-во, мета якого (принесення людям вчиненого Христом спасіння) вимагає певної координації життя і діяльності його членів. К. п. Грунтується на Божественному законі, даному в Одкровенні, а також на встановленому Богом природному законі - загальне моральному порядку, пізнаване розумом. К. п. Конкретизує вимоги богоодкровенного і природного законів в застосуванні до даної іст. епосі і даного місця. Тому К. п. Містить як непорушні норми, що випливають з Об'явлення і природного закону, так і змінюються норми, прийняті компетентною церк. владою. Суч. К. п. Регулює питання церк. правотворчості, обов'язки і права віруючих, ієрархічну будову Церкви, встановлює канон. правила, що відносяться до таїнств (в т. ч.питання матримоніальному права), містить правила управління церк. майном, а також питання церк. покарань і процедур. Існує універсальне К. п., Що поширює свою дію на всю Католицьку Церкву, і партикулярне (місцеве) право, що відноситься до конкретної окремої Церкви. Уже раннехріст. громади мали певні літургію. і дисциплінарні правила, зафіксовані в ряді документів, багатьом з яких приписувався Апост. авторитет, - від Дидахе до Навчання апостолів. Починаючи з IV ст. помісні церк. собори, а потім і Вселенські собори внесли важливий внесок у формування К. п. Крім канонів соборів, з кін. IV ст. почали відігравати важливу роль папські декреталії. Для зручності використання всі ці джерела К. п. Об'єднувалися в збірники, складені найвизначнішими фахівцями в області К. п. Особливим авторитетом в Середні століття користувався збірник, складений Діонісієм Малим (V ст.). У XII в. з'явився великий науч. трактат по К. п. - Concordia discordantium canonum (Узгодження розбіжностей канонів), що належить Граціану (Декрет Граціана). Трактат мав на меті розглянути накопичені протягом століть в К. п. Протиріччя. З цією метою в ньому зібрані витяги з різних джерел К. п. І проведено їх узгодження. Грациан не створив принципово нових правових норм, він лише систематизував вже існувала К. п. Проте новий спосіб його трактування - не просто збирання і впорядкування джерел, а їх критичне зіставлення і узгодження - позначив початок нового періоду в розвитку К. п., який вже в Середні століття отримав найменування ius novum (нове право), тоді як весь попередній період історії К. п. став називатися ius antiquum (древнє право).Активне правотворчість Римських пап в пізньому Середньовіччі призвело до створення наступних збірок декреталії - т. Зв. Extravagantes (досл. "Виходять за межі [Декрету Граціана]"). У 1234 Папа Григорій IX затвердив складені Раймундом Пеньяфортскім 5 книг Extravagantes. У 1298 Папа Боніфацій VIII в додаток до цих 5 книг затвердив Liber Sextus (Шоста книга). При Папі Климента V в 1317 вийшов новий офіц. збірник папських документів - Constitutiones Clementinae (Кліментінскіе конституції, часто називається Климентини). Ок. 1500 Ж. Шаппюі організував видання двох нових збірок - Extravagantes Ioannis Papae XXII, що включав декреталії Папи Іоанна XXII (1316-34), і Extravagantes communes, в який входили документи аж до понтифікату Папи Сикста IV (1471-84). Декрет Граціана і 5 вищезазначених збірників Extravagantes склали осн. джерело К. п. в Новий час - Corpus iuris canonici (Корпус канонічного права), затверджений в 1580. Однак і в період після понтифікату Сикста IV з'явилося багато нових важливих джерел по К. п., починаючи з декретів Тридентского собору, присвячених реформі Церкви і зачіпали найрізноманітніші області церк. дисципліни. У розвитку К. п. Велику роль продовжували грати нові документи Римських пап, а також Римської курії. Новий період у розвитку К. п. Відкрила публікація в 1917 Кодексу канонічного права (ККП). Цей Кодекс замінив всі попередні збірники, надавши К. п. Принципово новий вид раціонально впорядкованої системи чітких і коротких юридичних формулювань. Реформа, проведена II Ватиканським собором, отримала правове вираження в новій ред. ККП, опублікованій в 1983, а також в Кодексі канонів Східних Церков (ККСЦ), прийнятому в 1990 ККП поширює свою дію на католиків лат. обряду, а ККСЦ - на католиків сх.обрядів. Якщо норми ККП у мн. випадках є нормами прямої дії, що не вимагають прийняття к. -л. додаткових норм, то ККСЦ встановлює загальні правила, надаючи Сх. Католицьким Церквам можливість наповнювати їх конкретним змістом відповідно до своїх іст. традицій. Істочн. : CIC; CCEO. ЛіттРа: Джероза Л. Канонічне право. М., 1996; Юркович; Абате А. Положення про шлюб в новому канонічному законодавстві. М., 2000; Mortimer R. C. Western Canon Law. L., 1953; Kuttner S. The History of Ideas and Doctrines of Canon Law in the Middle Ages. L., 1980; Handbuch des katholischen Kirchenrechts / Hrsg. J. Listl u. a. Regensburg, 1983; The Code of Canon Law: A Text and Commentary. NY. , 1985; La normativitІ del nuovo codice. Brescia, 1985; May G., Egler A. EinfЯhrung in die kirchenrechtliche Methode. Regensburg, 1986; M'rsdorf K. Schriften zum kanonischen Recht. Paderborn, 1989; Musselli L. Storia del diritto canonico. Tn. , 1992; Ghirlanda G. // NDDC, 350-357. А. Вишневський, о. С. Тимашов

Католицька енциклопедія. EdwART. 2011.