Церковні унії

Церковні унії - акти об'єднання Східної (православної) та Західній (Римсько-католицької) церков на умовах визнання Східною Церквою верховенства римського папи, але при збереженні нею візантійського обряду і богослужіння на традиційній мові. Починаючи з xIII століття укладення церковної унії домагалися не тільки римські папи, які прагнули таким чином підпорядкувати своїй владі православну церкву, а й візантійські імператори, які розраховували на допомогу папства в боротьбі проти численних ворогів Візантії, перш за все проти сельджуків. Незважаючи на опір здебільшого православного духовенства, візантійські імператори пішли на укладення в 1274 Ліонській унії (фактично не прийнятою в Візантії ні духовенством, ні населенням і засудженої Константинопольським собором 1 285), в 1439 - Флорентійської унії (відкинутої Єрусалимським +1443 собором православної церкви). Після падіння Візантії папство марно намагався схилити до церковної унії Російська держава. Більш успішними для Риму виявилися інші унії: * Брестська унія 1596 з Річчю Посполитою для українців і білорусів, які проживають на її території, * Ужгородська унія 1649 з Угорщиною для православного населення Закарпаття та сучасної Словаччини, яка в 1699 була поширена на православне населення Трансільванії (сучасна Румунія).Церковні унії були розірвані в односторонньому порядку після Другої Світової війни під тиском радянської влади і прокомуністичних режимів Східної Європи, з метою перекриття потужного каналу західного впливу на населення: * Брестська унія - в 1946; * Ужгородська унія - в 1948 (Трансільванія), 1949 (Закарпаття, СРСР) і 1950 (Чехословаччина). В СРСР Українська Греко-Католицька Церква, створена в результаті Брестської унії, зазнала репресій і була заборонена до 1990 року.

Католицька енциклопедія. EdwART. 2011.