Павло Диякон

(paulus Diaconus) (бл. 720 - бл. 799) - лангобардский історик. З знатного лангобардского роду. Отримав блискучу на своєму часу освіту. В молодості був на службі при дворі лангобардских королів в Павії; після падіння гос-ва лангобардів П. Д. став ченцем монастиря в Монтекассино. В 782-786 П. Д. - при дворі Карла Великого, чл. його Академії. Гл. соч. П. Д. - "Історія лангобардів" ( "Historia gentis Langobardorum", MGH. Scriptores rerum Langobardicarum ..., saec. 6-9, Hannoverae, 1878), написане ним після повернення в Монтекассино, - осн. источн. з історії лангобардів з найдавніших часів до 744 (рік смерті короля Лиутпранда). П. Д. використовував усні перекази, письмові джерела, свідчення сучасників, учасників подій. "Історія лангобардів" містить важливі відомості про суспільне і політичне життя. ладі лангобардів, про завоювання ними Італії та ін.; по літ.

Радянська історична енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія. Під ред. Е. М. Жукова. 1973-1982.